Літні люди є основною групою ризику під час пандемії COVID-19. Проте іноді справа їх життя є надто важливою, щоби її покинути.
Про те, як вдалося сумістити турботу про своє здоров’я, дотримання вказівок уряду та вірність покликанню, розповідає кінолог чернігівської компанії COLLAR, Михайло Олексійович Кулько.
Вже дванадцятий рік він готує каністерапевтичних собак для роботи з дітьми з вадами розвитку. Коли оголосили карантин, перед ним, і перед директором компанії — власником собаки — постало питання: як не ризикувати ані здоров’ям пана Кулько, ані такими важливими терапевтичними навичками його підопічної?
Михайле Олексійовичу, розкажіть трохи про себе?
Мені 69 років. Кінологом я працюю вже довго. До того у мене були вівчарки, а зараз, уже дванадцятий рік, працюю у COLLAR Company. Треную вже другу собаку, першою була Ніка, а тепер, вже четвертий рік — Лілу, теж кане-корсо. Займаємося з нею з дітьми в дитячому реабілітаційному центрі “Відродження”
Як ви почали готувати терапевтичних собак?
Це сталося у 2011 році, і почалося з випадковості. Коли Юрій Синиця (власник COLLAR) з Нікою приїхав в інтернат для дітей з вадами розвитку, ми побачили, що собака вільно спілкується з дітьми — і вони проявляють велику цікавість. Тоді разом із психологом було вирішено запустити місячну пробну групу для дітей з аутизмом. Спершу Юрій Юрійович водив туди Ніку сам, а потім запросив мене. У вісім років Ніки, на жаль, не стало. Тоді з’явилася нова собака, Лілу, яку ми вже цілеспрямовано навчали. З семи місяців ми з нею працюємо у центрі “Відродження”.
Коли оголосили карантин, як ви та керівництво компанії вирішило ситуацію?
Коли оголосили карантин, мені запропонували через мій вік лишатися дома. Але ж Лілу потрібні постійні тренування, я мушу слідкувати за її формою, і фізичною, і в плані навичок. Тож я сказав, що забираю Лілу додому. Це було наше з керівництвом спільне рішення. Мені в повному обсязі зберегли заробітну платню, корм і все необхідне я беру зі складу. Мене машиною привозять і відвозять назад, ніяких контактів зі сторонніми. А так на роботу ми з нею не ходимо.
А як Лілу поставилася до таких перемін?
Я ще ніколи так надовго її не забирав. Кане-корсо — сімейні собаки, вони більше прив’язуються саме до людей. До карантину ми з Лілу бачились лише вісім годин на добу, а тепер це спілкування майже 24\7. Тож зараз ми нерозлийвода. Доходить до того, що коли мені треба вийти ненадовго і лишити Лілу з дружиною, вона лягає біля порогу та чекає, доки я прийду.
Для вас самого щось змінилося в такому режимі?
Є деякі побутові складнощі. Коли я приходжу на роботу, я з нею там і працюю, а тут треба підтримувати чистоту в квартирі. Така велика собака — це багато шерсті, її треба пилососити. Погодував її — зразу мий підлогу. І увага їй потрібна тепер цілодобово. Але в основному різниці немає.
Собака має постійно тренуватися. Якщо навіть тиждень не займатися, вона елементарно може щось забути. Повторюємо старі команди, набуваємо нових навичок, займаємося спортом для підтримки фізичної форми. Зараз для Лілу є гарний шанс вдосконалити свою соціалізацію. Вона здебільшого жила за містом, а зараз — в самому Чернігові. Їй все цікаво, для неї все нове. Я їй пояснюю як дитині: “Бачиш, червоний світлофор, ми маємо стояти. А от тепер зелений, можемо йти”. І вона починає розуміти.
В компанії вона звикла до всіх підходити, щоби її чухали, і в центрі діти її теж люблять, торкаються до неї. А в місті вона не може підходити до кожної людини: це ж величезна собака, її бояться. Зараз вона вже привчилася не бігти обійматися, не реагує без дозволу ані на людей, ані на інших собак.
Розкажіть про роботу в центрі “Відродження”, будь ласка?
Робота важка. Ви розумієте, яка там енергетика, як це виснажує. Іноді виходиш — і голова розколюється. Лілу теж іноді втомлюється, в такі дні ми потім цілу годину, ходимо, бігаємо, гриземо гілки — знімаємо стрес.
Та найголовніше те, що ми бачимо результат. Ми проводимо опитування батьків, які приїжджають з дітьми на два-три тижні. Вони вражені тим, як змінюються їхні діти. Навіть самі батьки змінюються, у них з’являється надія.
Був такий випадок: дитина у 3-4 роки не розмовляла. А коли ми навчили його командам для собаки, він голосно й чітко скомандував Ніці: “Рядом!”. У його матері був шок, вона думала, що син німий. Собака — це дуже сильний мотиватор. Дітям хочеться покомандувати, хочеться попрацювати з нею, і вони стають зібранішими, уважнішими.
У нас вже є методики для дітей з аутизмом, з синдромом Дауна, з ДЦП. Бачити, як вони працюють — це просто прекрасно.
Чи є якісь рекомендації для власників собак на карантині у вас, як у професіонала?
Головна рекомендація — якщо ваші прогулянки скоротилися через карантин, зробіть їх інтенсивними. Рухливим, молодим, фізично сильним собакам навантаження життєво необхідне. Я бачу, що багатьох виводять буквально на п’ятнадцять хвилин і не приділяють їм уваги. Собака хоче зупинитися, щось понюхати, подивитися — а люди тягнуть її далі.
Можна вигуляти собаку за 15-20 хвилин, але у цей час вся увага має бути на ній. Коли ми з Лілу йдемо, я набираю повний рюкзак тренувальних снарядів та іграшок, наприклад Пуллер, Пітчдог або Лайкер. Перетягуємо з нею, кидаю їй на гору, під гору, щоби вона приносила. Можна навіть з паличкою погратися так, що собака захекається, прийде додому задоволена і ляже спати.
Я бачу, що до маленьких собак ставляться більше як до дітей. Їм купують спеціальні іграшки, ті ж тренувальні снаряди — а великим собакам такого не дістається. Іноді власники великих собак намагаються навіть спровокувати Лілу: “Хай поб’ються”. А я кажу: без любові з будь-якої собаки можна виростити звіра. А якщо любити та турбуватися — то буде така як Лілу, і неважливо, якого вона розміру та породи. Багато кінологів виховують собаку “кнутом та пряником”. Але навіть без жорсткого підходу, одними заохоченнями, можна зробити собаку слухняною, навчити командам “не за страх, а за совість”.
Зараз, на карантині, я намагаюся взагалі не підходити ані до інших людей, ані до собак. Карантин є карантин. Люди звикли виходити, відпускати собак бігати і ставати розмовляти один з одним. Так не можна. Зараз усе емоційне навантаження для собаки мусить іти через спілкування з господарями. Тому краще погуляти довше, хоч 30-40 хвилин, але подалі від людей.
Ви думали, що робити, якщо карантин продовжать?
Якщо продовжить — будемо з Лілу разом до кінця карантину. Хто ж буде з нею займатися? Не можна просто лишати її лежати у дворі, щоби її просто чухали. Я зараз працюю лише з Лілу, мені пропонували навіть в Києві попрацювати за великі гроші — але я сказав, що у мене одна цілеспрямована робота, і зраджувати ані компанію, ані дітей, ані Лілу я не збираюся. Я так вирішив — і я так працюватиму.
Дарія Цепкова
